Поліщук

Назва “Поліщуки” пов’язана з топонімом “Полісся”, який існує ще з XІІІ ст. Тоді мешканці цього регіону ще не сформувалися, як етнографічна група, хоча і мали деякі відмінності та різні назви: полесяне, подлесяне тощо. Якості етнографічної групи вони почали проявляти приблизно з XIV ст. Саме в цей час і зафіксовано історичними документами самоназву “Поліщуки”

Поліщуки – в даний час, етнографічна група, яка розташована в районі українсько-білоруського міжетнічного кордону і містить в собі риси як української, так і частково білоруської культур, Основним ареалом проживання Поліщуків були береги  Прип”яті, Погорини, та Случа,, що нині включає північні райони Луцької та Рівненської областей в Україні

На ранньому етапі формування назви “поліщуки ”  стверджувалося ззовні. Усвідомлення ж населенням своєї причетності до Поліського краю відбулося набагато пізніше – на основі формування суто українського утворення. Тоді вони називалися полесянамі, нарівні з литвинами, русинами, поляками, білорусами.  Етнографічний же поділ частини литвинського населення на поліщуків відбувався на рубежі XVII-XVIII ст, оформившись в самоназви. Палещукі, поліщуки, поліщуки. Причому форма «поліщуки» мала не стільки регіональний, скільки субетнічний характер. Українські поліщуки мали суто етнографічну природу. Певна відособленість українських  поліщуків від сусідніх білоруських, загальна ізольованість Полісся – все це позначилося на специфіці культури та укладі життя його населення. Головна своєрідність цієї культури полягала у консервації її архаїчних рис. Це простежувалося насамперед у сімейній сфері. Полісся – один з регіонів, де тривалий час зберігалися патріархальні засади в родині та архаїчні форми великої родини. Цей регіон був контактною зоною дреговичів, волинян, радимичів, древлян, частково полян, сіверян, а також западнобалтскіх спілок ятвягів, одного з осів тут племені шведських вікінгів, назва якого, за свідченням давніх польських джерел, мало слов’янізовану назву polexіanі (“полексяні”).

Поліщуки – автохтони цієї країни, нащадки найдавнішого і загадкового племені, що заселяли, за словами Геродота, всю країну від верхів’їв Прип’яті до Дону. За словами Геродота були (4, 108), численним народом з блакитними очима і русявим волоссям, вони мали дуже древнє дерев’яне місто Гелон (GelwnoV), в якому були храми схожі  на Елінських богів, тому що гелони нібито були спочатку еллінами і говорили почасти по скіфські, почасти по-грецькі. Він же запевняв, що нерви, які оселилися серед слов’янського племені будинів, тобто первісних жителів долини Прип’яті, всі були чарівниками, навіть вовкулаками. Принаймні раз на рік перетворювався на кілька днів у вовка.Треба думати, що існував звичай носити  вовчу шубу вовною вгору і що це саме дало привід до припущення про уявне перетворення на вовка.

Згідно  ”Балтської теорії” (концепції якої дотримувалися такі дослідники як Гімбутіене, Сєдов, Русанова) в Поліссі (на південь від Прип’яті) слов’яни з’явилися в VI столітті н.е. і лише в VIII столітті стали заселяти територію на північ від неї, де до того проживали східні балти. . На рубежі VI-VII століть і до рубежу VII-VIП століть межа між слов’янами і східними балтами в Поліссі збігається з плином Прип’яті.
З початку VIII століття – перші слов’янські пам’ятники на лівому березі Прип’яті. Все VIII століття – поступове освоєння слов’янами північної частини  Полісся.Заселення йшло повільно, кількома хвилями, в VIII-Х століттях. Місцеве населення поступово змішувалося з сторонніми слов’янами. В результаті міграції західного населення відбулася його інтеграція з місцевими праслов’янськими племенами…

Ніякої Конституції Пилипа Орлика не було?

Якщо спробувати в Гуглі набрати  латинську назву «Конституції Пилипа Орлика» – «Расtа еt Соnstitutiones legum libertatumge Ехercitus Zaporoviensis», то виявиться, що  практично  99 відсотків сайтів, включаючи «Вікіпедію», висвітять наступний переклад – «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького». А якщо перекладати буквально, то перше слово позначає «договір», слово «еt» перекладається, як «і», слово «cоnstitutiones», від латинського «cоnstitutio» – «встановлення, установа, організація, постанову». Причому, перше і третє слово у множині. «Legum» можна перевести як, «закон, норма, правило, право». «Libertatumge», від «liberto» – «визволяти», перекладається, як «свобода», або «вільність». «Ехercitus», це «навчене військо, армія». Слова «Zaporoviensis» в довіднику не виявилося, але і так ясно, що тут мова йде про «запорожців», тобто про запорізьких козаків. Значить грамотний переклад словосполучення «Расtа еt Соnstitutiones legum libertatumge Ехercitus Zaporoviensis» виглядатиме так - «Договори і постанови прав і вольностей Війська Запорозького».

Тобто старшини ДОМОВИЛИСЯ з новообраним гетьманом – уклали з ним пакт. І УХВАЛИЛИ, як він буде забезпечувати їхні права і вольності. А гетьман приніс присягу в тому, що він буде це виконувати. До того ж у гаранти взяли того, хто в даний момент був повелителем козаків-зрадників – шведського короля Карла ХІІ.

До недавніх пір документ був відомий, лише в копіях. Тільки в самому кінці 2008 року він був виявлений в російських архівах, куди його передали в 1800 році. До речі зняти копії з оригіналу вдалося, через бюрократичну тяганину, тільки в кінці 2009 і зовсім недавно він з’явився у пресі. Ось як в оригіналі виглядає заголовок «Конституції Пилипа Орлика». « Договори і постанови прав’ і вольностей войскових’ межи ясневелможним’ його милості паном’ Філіппом’ Орліком’ новоізбранним’ війська Запорізького гетьманом, і межи енеральнімі особами, полковниками і тім’ї ж військом Запорізьким». Як бачите ніяких «конституцій», тут немає і близько. Взагалі сам документ читати повчально.І Орлика виявляється, тодішні українці називали зовсім не Пилипом, а цілком по-російськи, Філіпом.

Чи має документ ознаки Конституції. Ні. За змістом договір – типова «виборча капітуляція». Тобто документ, який підписував кандидат на виборний державний пост, де брав на себе зобов’язання щодо задоволення інтересів виборців. «Виборчі капітуляції» з’явилися задовго до Пилипа Орлика, ще в ХІІІ столітті. У Польщі такі документи називалися «Pacta conventa» і полягали з 1573 по 1764 рік між «польським народом», а точніше шляхтою та новообраним королем при його «вільних виборах». Україна була довгий час під владою Польщі, та й після цього Польща залишалася близьким сусідом, тому недивно, що при виборі нового гетьмана, козацька верхівка вирішила використати досвід польської шляхти. Якщо уважно прочитати текст, так званої, «Конституції Пилипа Орлика», то можна побачити, що головний її сенс у тому, щоб обмежити владу гетьмана на користь … генеральних старшин…, які мали намір контролювати кожен крок гетьмана. Вони домагалися права постійно знаходитися при ньому, бути в курсі його листування, обумовили навіть, що гетьман не має права використовувати своїх палацових слуг ні для військових справ, ні для ради, ні для доповіді. Усі справи мають вестися через старшин. Обумовили навіть такий курйозний пункт, як вставання перед гетьманом. Генеральні старшини вважали вставання приниженням для себе і записали в договір, що стоятимуть перед гетьманом, тільки в особливих випадках. Швидше за все, малися на увазі офіційні прийоми. І найголовніше, магнати збиралися контролювати фінанси гетьмана.Більше того, спеціально обумовили, що гетьман не має права розпоряджатися військовою скарбницею.Основні фінансові потоки повинні були йти через одного з старшин, через генерального підскарбія. А, як відомо, без можливості розпоряджатися фінансами будь-яка влада є номінальною. Таким чином, згідно з угодою «ясновельможний гетьман» ставав пішаком у руках старшин. І мабуть те, що Орлик пішов на таке, показує, що він не був лідером в глибині душі. Жоден справжній вождь не погодився б правити в таких умовах, коли в нього відбирали реальні важелі правління. Такий документ могла підписати тільки людина, яка не думає про відповідальність перед народом, а лише бажаюча отримати булаву всяку ціну. Або людина спочатку не збирається виконувати договір.

Пилип Орлик на момент створення тексту договору був одним із старшин і готовий був іти на будь-які поступки своїм колегам, заради жаданої булави.

Апологети, так званої «Конституції Філіпа Орліка» стверджують, що цей документ, пронизаний турботою про простих. Але це далеко  не так. Про «простих» людей говориться дуже мало і вибірково. Куди менше, ніж про генеральних старшин і полковників. Причому «піклується» про народ старшина виключно з корисливих мотивів. У пункті 10 так прямо і сказано, що спустошливі побори, змушують людей бігти в чужі краї. Ясно, що при такій політиці Україна може незабаром стати безлюдною. До речі, цей пункт ще раз підтверджує, що документ складено виключно на користь генеральних старшин, а не всього правлячого класу. У ті часи за своїми інтересами дрібні дворяни нерідко протистояли боярам і князям, а дрібна шляхта – магнатам. Приховані протиріччя всередині правлячого класу простежуються і в «Конституції Пилипа Орлика». Зверніть увагу, що не генеральним старшинам, а полковникам, сотникам, отаманам забороняється насильницькі захоплення землі, конфіскація майна, примус ремісників до роботи без оплати…

Однак, як-би там не було, слід сказати, що «Конституція Філіпа Орліка» це дійсно цінний історичний документ. Якщо читати його уважно можна багато дізнатися про те, як жила України на початку XVIII століття. Так глава 14 докладно описує один з видів поборів, який очевидно так всіх «дістав», що йому присвячена окрема велика глава. За часів Мазепи Україною снували численні клерки, що виконують ті чи інші доручення вельмож. Приїжджаючи в провінцію вони вимагали собі коней, підвід, банкетів, грошей, дарів, вимагали безкоштовно лагодити свої карети і шити одяг своїм слугам. При цьому вони матюкалися, били провінційних чиновників нагайками. У той час так було вигідно грабувати залякану провінцію, що деякі навіть самі собі вигадували доручення, щоб нажитися. Причому місцева влада не опиралися цьому, а навпаки самі були ініціаторами. Вони за казенний рахунок влаштовували з проїжджими пиятики і розподіляли між собою продукти, а гроші списували на зустріч приїжджих.

Слід звернути увагу, що поряд з терміном «Україна» в договорі використовується термін «Малоросія».Тобто Орлік та його оточення відчували себе малоросами…

Пророцтва Нострадамуса – Антихрист вже почав діяти?

This gallery contains 5 photos.

У 1550 році, після довгих роздумів, Нострадамус опублікував альманах, що містив двадцять чотири пророчих катрена (чотиривірші). Популярність альманаху у публіки перевершила всі очікування автора, і до кінця життя Нострадамус був просто змушений випускати подібні альманахи щороку.
До знаменитих “Центурія” він почав в 1554 році; через рік були опубліковані перші чотири частини, кожна по сто катренів. Остання, десята частина “Центурій”, побачила світ у 1558 році. Вважається, що в одному з катренів цій частині Нострадамус передбачив власну смерть. Легенда свідчить, що ввечері 1 липня 1566 року він сказав своєму помічникові, побажав йому доброї ночі: “Вранці мене вже не буде в живих”. І на ранок його знайшли бездиханним на підлозі кабінету.
Відповідно до заповіту Нострадамуса поховали на кладовищі францисканського монастиря; на надгробку написано: “Тут спочиває прах Мішеля Нострадамуса, єдиного із смертних, волею небес удостоєного милості записати своїм майже божественним пером події прийдешніх років”.

Творча спадщина Нострадамуса досить велике. Тут і медичні трактати, в яких різні рецепти ліків поєднуються з рекомендаціями косметичного характеру і з спогадами. Тут і художні твори (“Інтерпретація ієрогліфів Гораполлона”, “Парафраз Галена”). Тут численні астрологічні календарі-альманахи, а також велика переписка (втім, маловивчена і навіть не повністю опублікована). Однак головною працею Нострадамуса була і залишається знаменита пророча книга – “Пророцтва магістра Мішеля Нострадамуса”.Continue reading →

Переглядаючи наше вітчизняне телебачення і перегортаючи “незалежані”  газети  остаточно переконуєшся, що насправді перспектив попереду ніяких. Збирання податків, вірніше сказать “відкатів” з бізнесу і просто розкрадання бюджетів дійшло до краю. У колись такої багатої країни вже не залишилося нічого, звісно поки що, крім землі. Влада приховує сама від себе реалії свого хазяйнування. У свою статистику держава вряд чи сама вірить. Бо ця статистика особлива. Вона зараз така, як податкова що не приймає звітності ні у приватних, ні у державних підприємств, якщо  показують” мінуси”, кажуть щоб ті написали “нулі”, а краще покажіть хоч символічний прибуток. Ось і з”валить липа” до податкової, а з неї вже до органів статистики, звідти до офіційних звітів, а там до преси. Так і створюється “благодать”. А через те що фальсифікація тотальна- винного не знайдеш.

Досі  Україна викручувались, їй по простому везло через сприятливі міжнародні ситуації. Зараз же обставини круто змінились. Через події в Лівії та інших арабів ціни на енергоносії шалено підстрибнули. Японський землетрус посилив ту ж тенденцію. Чергове  подорожчання пального під посівну призведе до остаточного обвалу продовольчого ” базару”. Може й тому вилізло на світ божий “діло” Кучми, якого звинувачують у замовлені вбивства Г. Ґонгадзе. Нема сумніву- шоу буде продовжуватись. Мабуть скоро “полетить” оригінальний Д. Табачник, а там недовго залишилось “локшину” вішати на вуха і Миколі Яновичу. А проте від того поки що нічого не зміниться… Буде тільки гірше. Зрозуміло, що гра пішла по крупному і голови в скорім часі мусять полетіти, коли необхідно буде спустити “пар” для невдоволеного народу.